L’albero a cui tendevi
Дерево, до якого ти простягав руку
La pargoletta mano,
Свою дитячу ручку,
Il verde melograno
Зелене гранатове дерево
Da’ bei vermigli fior,
З його прекрасними багряними квітами,
Nel muto orto solingo
У німому, самотньому саду
Rinverdí tutto or ora
Щойно знову позеленіло
E giugno lo ristora
І червень відновлює його
Di luce e di calor.
Світлом і теплом.
Tu fior de la mia pianta
Ти, квітка моєї рослини
Percossa e inaridita,
Ураженої і висохлої,
Tu de l’inutil vita
Ти, з мого марного життя
Estremo unico fior,
Єдина остання квітка,
Sei ne la terra fredda,
Ти в холодній землі,
Sei ne la terra negra;
Ти в чорній землі;
Né il sol piú ti rallegra
Сонце більше не радує тебе
Né ti risveglia amor.
Ані любов тебе не пробуджує.
