Del salón en el ángulo oscuro,
У темному кутку кімнати,
de su dueña tal vez olvidada,
можливо, забута своєю власницею,
silenciosa y cubierta de polvo,
тиха і вкрита пилом,
veíase el arpa.
Арфу було видно.
¡Cuánta nota dormía en sus cuerdas,
Скільки нот спало в її струнах,
como el pájaro duerme en las ramas,
як птах спить на гілках,
esperando la mano de nieve
чекаючи на сніжно-білу руку
que sabe arrancarlas!
що знає, як їх витягнути!
¡Ay!, pensé: ¡cuántas veces el genio
Ой!, подумав я: як часто геній
así duerme en el fondo del alma
спить так у глибині душі
y una voz como Lázaro espera
і чекає голос, як Лазар
que le diga: «Levántate y anda»!
який скаже йому: «Встань і йди!»
